Легітимізація окупації Росією Криму та нинішньої агресії проти України є одним з ключових напрямів російської інформаційної пропаганди. У цьому контексті, Посольство України в Азербайджанській Республіці пропонує увазі ЗМІ Азербайджану низку міфів, які активно використовуються пресою та публічними особами РФ стосовно України.
МІФ ПРО «ІСКОННО РУССКІЙ» КРИМ – АНЕКСІЯ КРИМУ ЯК «АКТ ВОЗЗ‘ЄДНАННЯ» АБО «ПОВЕРНЕННЯ КРИМУ»
Кремлівська риторика про «ісконно русскій» Крим оминає те, що насправді Крим разом з Південною Україною та Кубанню був анексований Російською імперією у 1783 році. Тобто за час історії існування будь-яких російських державних утворень (перша згадка про Москву стосується 1147 року) територія Кримського півострова перебувала в їхньому складі лише 171 рік (з 1783 р. по 1954 р.). Якщо, за твердженням Кремля, визначення «ісконно русскій» залежить від факту перебування протягом певного періоду часу у складі Російської імперії, то сьогодні під нього, крім частини України, підпадають землі нинішніх Польщі, Фінляндії, США, держав Кавказу та Центральної Азії. Безпосередньо у складі РРФСР (за часів СРСР) Кримський півострів перебував лише 33 роки (із 1921 р. по 1954 р.). Станом на 2014 рік кримська земля була частиною України протягом 60 років.
Російські ідеологи стверджують, що приєднання Криму до України, зумовлене свого часу економічною, територіальною та культурною доцільністю, було нелегітимним з точки зору радянського законодавства. Зокрема, зазначається, що згідно зі статтею 18 Конституції СРСР, територія республік не могла бути змінена без їхньої згоди. При такому твердженні забувається, що 2 червня 1954 року на п'ятій сесії Верховної Ради РРФСР делегати одностайно проголосували за приведення російської Конституції у відповідність до загальносоюзної, а саме щодо зміни статті 14 Конституції РРФСР і вилучення з неї Кримської області. Таким чином Верховна Рада РРФСР зафіксувала свою згоду на передачу Кримської області УРСР.
Навіть не враховуючи історичного аспекту цієї проблематики, відповідно до статті 2 Конституції України територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Згідно із статтею 73 Конституції виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
МІФ ПРО УТИСК ПРАВ РОСІЯН І РОСІЙСЬКОМОВНИХ В КРИМУ
АНЕКСІЯ КРИМУ РОСІЄЮ ПОДАЄТЬСЯ ЯК КРОК, СПРЯМОВАНИЙ НА ЗАХИСТ РОСІЙСЬКОМОВНОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВОСТРОВА, ЗОКРЕМА ВІД «ОРГАНІЗОВАНИХ БАНД ФАШИСТСЬКИХ ЕЛЕМЕНТІВ»
Твердження про утиск російської мови та прав російськомовних, зокрема в Криму, є традиційною дезінформацією російської пропаганди і не містить під собою жодної доказової бази. Жодна з міжнародних організацій (ВКПЛ ООН, БДІПЛ ОБСЄ, ВКНМ ОБСЄ) у ході численних моніторингів ситуації у сфері прав людини та національних меншин не підтвердила звинувачення російської сторони. Навпаки, ними наголошувалося, що права росіян та російськомовних в Криму не зазнавали утиску.
Теза про домінування радикальних сил і настроїв в Україні активно використовується Росією у ході антиукраїнської пропаганди з метою виправдання власних злочинних дій. Повсюдно застосовуючи стосовно України та української влади слово «фашизм» без наведення будь-якої доказової бази через її відсутність, російська влада та ЗМІ свідомо маніпулюють громадською думкою, ретранслюючи таким чином негативне ставлення до України. Ця свідома дезінформація вщент розбита результатами голосування на виборах Президента України 25 травня 2014р., коли за представників правих сил сумарно проголосували лише 1,86% виборців (О.Тягнибок – 1,16%, Д.Ярош – 0,7%).
Анексуючи Крим, Росія насправді в останню чергу думала про мешканців півострова, чим і пояснюється її сьогоднішня неготовність до соціально-економічної кризи, що розвивається в Криму у зв‘язку з його окупацією. Вона керувалася виключно своїми геополітичними інтересами та амбіціями. Як наголосив В.Путін, «частково прийняття Криму було обумовлене розширенням НАТО». Це підтверджується також відмовою Росії після анексії Криму від капіталоємкого будівництва глибоководного порту Тамань.
МІФ ПРО СПОНТАННІСТЬ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ЩОДО «ВОЗЗ‘ЄДНАННЯ З КРИМОМ» ПРЕЗИДЕНТ РФ ЗАПЕВНЯЄ, ЩО «НІКОЛИ НЕ ПЛАНУВАВ АНЕКСІЇ ТА ВОЄННИХ ДІЙ» В КРИМУ
Аналітики стверджують, що підготовка до збройного захоплення Криму розпочалася ще декілька років тому, а протягом осені-зими 2013 року тривала завершальна стадія цієї підготовки. Неспростовним доказом того, що Росія розпочала реалізовувати збройну операцію із захоплення Криму 20 лютого 2014 року, є відомча медаль Міністерства оборони РФ «За повернення Криму 20.02.2014-18.03.2014», якою нагороджені особи-безпосередні учасники злочину проти України. Додатковим підтвердженням є слова В.Путіна від 17 квітня ц.р. про те, що «все, що було викладено в плані дій (Росії щодо Криму), було виконано чітко і неухильно».
МІФ ПРО НЕЛЕГІТИМНІСТЬ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ.РОСІЯ СТВЕРДЖУВАЛА ПРО ВІДСУТНІСТЬ ПРАВОСУБ‘ЄКТНОСТІ УКРАЇНИ ДЛЯ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРАВОВОГО ОФОРМЛЕННЯ АНЕКСІЇ КРИМУ
Незважаючи на те, що всі важливі рішення приймалися Верховною Радою України, обраною 2012р., російська сторона була єдиною, хто не визнав легітимності нової української влади після самоусунення В.Януковича, та наполегливо називала законно призначений Уряд України «київською хунтою», який прийшов до влади внаслідок «антиконституційного державного перевороту». Це свідомо робилося нею з метою виправдання власних злочинів, недотримання взятих на себе зобов‘язань та порушень основ міжнародного права. Яскравим свідченням такої мети стали, зокрема, слова В.Путіна від 4 березня про те, що Росія не зобов‘язана дотримуватися зобов‘язань перед Україною (у т.ч., що існують відповідно до Будапештського меморандуму), оскільки «в країні відбулася революція, а в результаті революції створюється нова держава».
Невизнання російською владою легітимності державних органів України не означає позбавлення України правосуб’єктності як держави, не зменшує обсяг правосуб’єктності України. Існування України як незалежної держави не залежить від ставлення або оцінок інших суб’єктів міжнародного права.
МІФ ПРО ЛЕГІТИМНІСТЬ «РЕФЕРЕНДУМУ» В КРИМУ
ПРАВОВА ПРОЦЕДУРА «ВОЗЗ‘ЄДНАННЯ КРИМУ З РОСІЄЮ» ТА НАСТУПНІ ДІЇ З ІНТЕГРАЦІЇ КРИМУ В РФ ҐРУНТУЮТЬСЯ НА СФАБРИКОВАНИХ РЕЗУЛЬТАТАХ НЕЛЕГІТИМНОГО «РЕФЕРЕНДУМУ».
Проведення референдуму в АР Крим, як і в іншому окремо взятому регіоні нашої держави, суперечить законодавству України. Закон України «Про всеукраїнський референдум» не передбачає можливості проведення місцевих референдумів.
Навіть, якщо визнати «правомірність» вимог щодо проведення безпосереднього народного волевиявлення щодо відділення АР Крим або іншого регіону України, слід виходити з того, що сучасне міжнародне право містить досить чіткі вимоги до проведення таких референдумів, або плебісцитів (більш коректно з міжнародно-правової точки зору). Вони формулюються у вигляді трьох «Д»: 1) демілітаризація (виведення з регіону збройних сил зацікавлених сторін); 2) демократизація (створення умов для вільного демократичного волевиявлення); 3) де-екстремізація (заборона діяльності будь-яких екстремістських збройних угрупувань). Більш того, весь цей процес має відбуватись під ефективним контролем ООН. Плебісцит, проведений за умови окупації регіону іноземними військами, не має юридичної сили.
Жодна з цих умов виконана не була. Незаконний розпуск Ради Міністрів АР Крим, подальші рішення самопроголошеного кримського уряду та ВР АРК щодо референдуму, підготовка та проведення «референдуму» відбувалися під наглядом російських збройних формувань, присутність яких довго не визнавалася вищими офіційними особами РФ. Вже після референдуму російський президент сам спростував свої попередні заяви про відсутність російських збройних сил в АР Крим поза зонами їхньої постійної дислокації та підтвердив їхній вплив на підготовку до голосування: «За спиною сил самооборони Криму, звичайно, стали наші військовослужбовці. Вони діяли дуже конкретно, але професійно. В інший спосіб забезпечити волевиявлення кримчан було не можливо».
Повністю сфабрикованими є результати «референдуму» - за даними організаторів, при явці 81,4% на території АР Крим та 89,5% у Севастополі 96,77% по АР Крим та 95,6% мешканців Севастополя проголосували за приєднання до РФ. Такі дані повністю спростовує інформація, яка на короткий період з’явилася на сайті Ради при Президентові РФ з питань розвитку громадянського суспільства та прав людини, за якою у «референдумі» брали участь не більше 30% населення Криму, з яких близько 50% висловилися за приєднання до Російської Федерації. За підрахунками Меджлісу кримськотатарського народу, який бойкотував цей «референдум», у голосуванні взяли участь 30-40% мешканців Криму.Міжнародне співтовариство не визнало легітимності проведення «референдуму». ООН, ОБСЄ, РЄ, ЄС та СНД не надсилали офіційних міжнародних спостерігачів.
Будь-які дії, які вчиняє незаконна окупаційна влада з метою інтеграції АР Крим в політико-правовий та адміністративний простір РФ, є незаконними. Зокрема, незаконними будуть вибори у Державну раду Криму і Законодавчі збори м. Севастополя, заплановані на 14 вересня 2014 року.
МІФ ПРО ІСНУВАННЯ НАРОДУ КРИМУ
РОСІЯ СВІДОМО ПЕРЕКРУЧУЄ МІЖНАРОДНИЙ ПРИНЦИП, ЯКИЙ ВИЗНАЧАЄ ПРАВО НАРОДУ НА САМОВИЗНАЧЕННЯ
Відбувається підміна понять: «самовизначення народів» - «самовизначення населення». В АР Крим немає одного народу. На півострові проживає щонайменше 19 різних національностей. Відповідно, питання про самовизначення народу не стоїть.
Що стосується самовизначення населення певної території, то воно повинно відбуватись відповідно до законодавства держави, де вони проживають. Станом на сьогодні це питання в Україні вирішується шляхом проведення всеукраїнського референдуму.
Принцип самовизначення народів не можна розглядати окремо від інших принципів міжнародного права, зокрема, принципу територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи. Самовизначення можливе лише тоді, коли центральна влада не задовольняє вимоги території, яка цього прагне, у наданні їй територіальної або національної автономії. Крим має унікальний статус автономної республіки в рамках унітарної держави Україна. Тобто, його вимога на автономний устрій задоволена.
Декларація про принципи міжнародного права 1970 року, на яку так часто посилається РФ, встановлює, що принцип самовизначення народів обмежується принципом територіальної цілісності держав. Метою такого обмеження є необхідність уникнути сепаратизму з метою розколу держави. Якщо й хтось має право на самовизначення згідно з нормами міжнародного права, то це корінні народи. В Україні це – українці, кримські татари, караїми, кримчаки (останні три походять з території Криму). Решта національних меншин України є діаспорою народів, які мають свої етнічні батьківщини чи національні утворення за межами України.
Декларація ООН про права корінних народів від 2007 року закріплює право корінних народів на самовизначення, вільне встановлення свого політичного статусу. З огляду на це, будь-яка зміна статусу Автономної Республіки Крим без участі та погодження таких змін з його корінним народом є порушенням міжнародного права та законодавства України.