Соборність українських земель має глибокі історичні корені, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежність, соборність держави і є інтегральним результатом складного і тривалого процесу її формування.

Саме 22 січня 1919 року в Києві, на Софійській площі, відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель - Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), в єдину державу. Таким чином, український народ возз'єднався на своїй землі в єдину соборну українську державу.

Не дивлячись на проголошення Акту Злуки, зберегти в той час єдність і незалежність об'єднаної української держави не виявилось можливим і вже через кілька місяців більшовики захопили Київ.

Не зважаючи на це Акт злуки став реальним втіленням вікової мрії українців про свою суверенну державу, потужним проявом їх волі до етнічної й територіальної консолідації, свідченням самоідентифікації, становлення політичної нації.

Ідея соборності продовжувала жити і в період перебування України у складі Республік Радянського Союзу. Яскравим проявом єдності, прагнення українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялися за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності.

 З тих пір в Україні такого роду «живий ланцюг» створювався неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності тепер відзначається на державному рівні щорічно.