У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації.

Голодомор 1932-1933 років був викликаний, перш за все, політичними факторами. Він був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

За даними істориків, на початку 30-хроків ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. У 1930 році в Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів, в яких взяли участь, за оцінками дослідників, близько 1,2 млн. чоловік. За перші 7 місяців 1932 року зафіксовано в УРСР понад 900 виступів, що склало 56% всіх антивладних виступів в СРСР. Тоді ж з колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

«Україну можемо втратити!» — писав Сталін влітку 1932 року. Він боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Головною метою організації штучного голоду було недопущення опору українців проти комуністичної влади і забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-1933 рр. близько 30 постанов ЦК ВКП (б), Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КП (б) України підтверджує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, які призвели до їх відкритого фізичного винищення.

Як свідчать документальні джерела, організатори і виконавці масового вбивства голодом в 1932-1933 роках відбирали у селян урожай і домашню худобу, необхідний для виживання. Зокрема, в документах Політбюро ЦК КП (б) України збереглися свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані «зелені ешелони», коли для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят органи НКВД забирали останнє у селян. Штучно створений голод підтримувався блокадою і ізоляцією. Дороги, по яких селяни намагалися дістатися до міст з метою пошуку хоча б якоїсь їжи, перекривалися. Воєнізовані формування оточували населені пункти, затримували або розстрілювали всіх, хто намагався врятуватися від голодної смерті.

Голодомор 1932-1933 рр. охопив період з квітня 1932р. по листопад 1933р. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні було вбито понад 7 мільйонів осіб на території УРСР та 3 мільйони українців поза її межами, в регіонах, які історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та в Казахстані. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня ...

Водночас, реальні цифри загиблих замовчувалися, що підтверджується наданим владою розпорядженням РАЦСам не реєструвати смерть дітей у віці до одного року. Українці у віці від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. У зв'язку з цим, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 року у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не було зафіксовано.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-1933 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення населення України, якою скористався тоталітарний комуністичний режим. Все це дає підстави заявити про те, що Голодомор в Україні був соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу.