У заході взяли участь історики-науковці Національної академії наук Азербайджану, зокрема Джабі Бахрамов та Ільгар Ніфталієв, декан історичного факультету Бакинського державного університету Азад Рзаєв, керівник центру політичних досліджень «Атлас» Ельхан Гулієв, активісти Українського конгресу Азербайджану (УКА) на чолі з Юрієм Осадченком, директор українського культурно-освітнього центру при Бакинському слов’янському університеті Леся Керімова, керівник освітньо-культурного центру при УКА «Просвіта» Руслан Аслан-заде, активісти спілки кримських татар в АР, а також представники азербайджанських ЗМІ.    

У своїй промові Посол України О.П.Міщенко зазначив, що цього року в Україні на офіційному рівні відзначались:

8 травня – День пам’яті та примирення;

9 травня – 72-а річниця перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

О.П.Міщенко назвав беззаперечними подвиг українського, азербайджанського та інших народів колишніх радянських республік та великий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, висловивши повагу та шану всім борцям проти нацизму.

 

Посол О.П.Міщенко відмітив, що Україна одна з перших пострадянських Республік відчула усі наслідки Другої світової війни, коли Україна була окупована у зв’язку з нездатністю керівників колишнього Радянського Союзу на чолі з Й.Сталіним забезпечити належну підготовку і захист в перші місяці війни мирного населення та взаємодію військових сил. Це все призвело до величезних людських втрат. За даними Українського інституту національної пам’яті, загальна кількість жертв за весь період Другої світової війни становить 8-10 млн. українців, тобто майже кожен 4-й українець загинув боротьбі з нацизмом. 

Ці втрати мали надзвичайно негативні наслідки, тим більше Україна ще не відійшла від Голодомору 1932-33 рр., який був організований радянською владою з метою пригнобити українських волелюбних селян та, за даними Українського інституту національної пам’яті, забрав життя понад 4,5 млн. українців.    

Як і інші радянські Республіки, Україна, на передодні Другої світової війни також відчула політичні репресії, які були трагічною сторінкою історії та призвели до знищення радянською владою цілого покоління української інтелігенції, що увійшло в історію під назвою – розстріляне відродження. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки були розстріляні понад 100 видатних представників української інтелігенції.

Дослідження істориків говорять про те, що незважаючи, що озброєнню армії влада Сталіна приділяла першочергове значення, все ж таки виявилося, що на момент німецької агресії Радянський Союз не був готовий до війни. Цьому сприяла політика репресій щодо керівної ланки військовоначальників, а також неефективне використання ресурсів щодо матеріально-технічного забезпечення потреб армії. Політика залякування та терору проти власного народу, які були в полоні та на окупованих територіях, мали руйнівні наслідки щодо організації опору загарбникам. Мали місце численні випадки, коли навіть незначні перемоги добивалися за рахунок необґрунтовано численних жертв з боку воїнів Червоної армії. В цьому контексті слід відзначити, що звільнення столиці України – міста Києва від нацистів у 1943 році було штучно приурочено до 26-ї річниці Жовтневої революції. Як зазначають історики, щоб виконати це бажання Сталіна, тодішні воєначальники загубили сотні тисяч людських життів.  Під час форсування річки Дніпро радянські війська втратили близько 300 тис. солдат. Як пізніше зазначив учасник тих подій – відомий радянський письменник-фронтовик В.П.Астаф’єв:  «більшість потонуло безглуздо, із-за бездарної підготовки, так і не здійснивши жодного пострілу». 

Під час дискусії учасників круглого столу щодо сучасних тенденцій перекручування російськими політтехнологами правди і вигадок про Другу світову війну Посол О.П.Міщенко підкреслив наступне: «Сьогодні, з урахуванням наших знань про застосування російською владою проти України «гібридної війни» можна констатувати, що спекуляції пропагандистів Кремля темою Другої світової війни, на жаль, також є одним із проявів цієї самої «гібридної війни», яку сьогоднішня Росія веде і проти України, і проти цивілізованого світового співтовариства в цілому». У цьому контексті можна тільки захоплюватися мужністю Віктора Астаф'єва, проявленого не тільки на фронтах війни, а й особливо в протистоянні з мракобіссям в мирний час, коли за гірку правду про війну його цинічно звинувачували у відсутності патріотизму і в наклепі на російський народ. Але, незважаючи на травлю, великий письменник незмінно відстоював принцип об'єктивності в донесенні до нового покоління не тільки правди про перемогу, а й про те, якою ціною вона нам дісталася. У полеміці зі своїми опонентами В.Астаф’єв закликати їх до совісті і просив не брехати самим собі: «Скільки втратили народу у війні-то? Знаєте ж і пам'ятайте. Страшно називати справжню цифру, правда? Якщо назвати, то замість парадного картуза треба надягати схиму, стати в День Перемоги на коліна посеред Росії і просити у свого народу вибачення за бездарно виграну війну, в якій ворога завалили трупами, втопили в російській крові».

Також слід вважати пророчими слова В.П.Астаф’єва, який наголошуючи на необхідності говорити правду про війну, зазначав: «Ті, хто бреше про війну минулу, наближають війну майбутню». І ми усі є свідками як під прикриттям пропаганди «руського мира» Росія розв’язала війну проти суверенної України.    

Глава дипломатичної місії України навів слова Президента України П.О.Порошенка про те, що наші діди й прадіди під час Другої світової війни і гадки не мали, що через сімдесят років Кремль направить свої війська в Україну і холоднокровно вбиватиме їхніх онуків та правнуків.

На сьогоднішній день внуки та правнуки – воїни Збройних сил України є сучасними оборонцями України, справжніми патріотами, погляди яких сповнені гордості за приналежність до славної когорти захисників своєї землі. І слід усвідомлювати, що в День пам’яті та примирення цей зв’язок є нерозривним. 

Президент України окремо наголосив, що «сучасна Росія, як правонаступниця Радянського Союзу, не змогла і не встигла стати миролюбною нацією. Згадаймо молдавське Придністров’я, грузинські Абхазію та Південну Осетію, українські Крим та Донбас, Сирію. І все це тільки за 25 років існування Російської Федерації. А перед тим були Афганістан в 79-му, Чехословаччина і Прага в 68-му, Будапешт і Угорщина в 56-му». Як відомо, сьогодні, зі знятими погонами та замальованими фарбою бортовими номерами танків і бронетранспортерів російські військові таємно, під покровом ночі, перетинають кордон України, щоб без імен, документів, мундира випалювати українську землю та заливати її кров'ю. Нині бути українським військовим – почесний обов’язок. А бути російським військовим – означає, виконувати накази злочинної влади, яка не цінує життя своїх воїнів, яка без жодного докору сумління зрікається своїх загиблих та поранених солдат.

Під час свого виступу Посол України також відзначив, що 18 травня цього року в Україні на офіційному рівні відзначалась сімдесят третя річниця від початку депортації кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Криму. «Згадуємо зі співчуттям і про інші етноси Криму, на долю яких випало це випробування: німців, греків, вірмен, болгар, караїмів та інших». О.П.Міщенко відмітив, що примусове виселення стало однією із найбільш злочинних і ганебних спецоперацій тоталітарного комуністичного режиму Радянського союзу. У цьому зв’язку Верховна Рада України цілком обґрунтовано визнала депортацію 1944 року геноцидом і проголосила 18 травня – Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Депортація – це злочин без строку давності, а злочинці, які холоднокровно спланували акцію геноциду – не мають права на прощення!

Волелюбний народ повернувся-таки до рідного Криму. І разом ми всі будували незалежну Україну. Проте, в 2014-му, незадовго до сімдесятих роковин депортації, владою вже пострадянської, але так само авторитарної Росії було окуповано український Крим. Тисячі кримських татар поневолі змушені знову покидати рідні домівки. Сьогодні окупанти роблять усе, аби й далі витискати волелюбний народ із своєї рідної землі.

Що це як не нова неоголошена, підло прихована депортація?  

Заборона на діяльність Меджлісу в Криму, яку засудив Міжнародний Суд ООН, арешти й катування, утиски етнічних українців і кримських татар, безслідне зникнення людей – лише окремі штрихи до портрету тимчасової злочинної самопроголошеної так званої кримської «влади».

О.П.Міщенко зазначив, що революція Гідності в Україні засвідчила остаточний розрив з пострадянським минулим. Україна стала частиною єдиного європейського цивілізаційного простору. Свідченням цього також слід вважати початок дії з 11 червня ц.р. безвізового режиму між Україною та країнами Євросоюзу.

На завершення свого виступу Посол О.П.Міщенко відмітив, що рух України в сторону євроінтеграції є запорукою не лише підвищення рівня життя українців за рахунок впровадження європейських стандартів, але й звільнення території України від російської окупації і для забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України на майбутнє.

Азербайджанські доповідачі в свою чергу також відзначили значний вклад АР у перемогу над нацизмом та відмічено про необхідність пам’ятати і знати історію та героїзм наших народів і країн. Так, кожен п'ятий житель Азербайджану зі зброєю в руках боровся у Другій світовій війні: при населенні 3,3 млн. чоловік (1941р.) на фронт пішли близько 700 тис. азербайджанців, близько 350 тис. з яких загинули на полях битв.

Одною з головних заслуг народу Азербайджану слід вважати видобуток та передачу для потреб фронту нафти. За офіційними даними, у роки війни азербайджанські нафтовики поставляли на фронт 75-80% нафти і нафтопродуктів, вироблених в цілому в той період в СРСР.

У цьому контексті учасниками круглого столу було відмічено тенденцію до того, що  певні політичні сили в Росії намагаються штучно принизити роль республік колишнього СРСР у боротьбі з нацизмом. Тому роль історичної науки в сучасних умовах значно зростає.     

Під час круглого столу присутнім було продемонстровано тематичні архівні фото- та відеоматеріали, надані Українським інститутом національної пам’яті щодо прикладів співпраці влади колишнього Радянського Союзу з гітлерівською Німеччиною з початку Другої світової війни 1939-1941 рр., щодо Голодомору 1932-33 рр., політичних репресій 1937-38 рр. та депортації кримськотатарського народу 1944 року.

 

Прес-служба Посольства України

в Азербайджанській Республіці