22 листопада Україна і світ вшановують пам’ять мільйонів українців, убитих штучним голодом комуністичним тоталітарним режимом у 1932–1933 роках. Голодомор став одним із найбільших злочинів ХХ століття – злочином геноциду, цілеспрямованою спробою знищити українців як націю.

Радянська влада діяла свідомо: насильницькі хлібозаготівлі, повальне вилучення всіх запасів їжі, блокада цілих сіл, заборона виїзду за межі охоплених голодом територій, репресії проти тих, хто намагався вижити або сказати правду. Держава відмовлялася від міжнародної гуманітарної допомоги, водночас продаючи зерно за кордон – мільйони загинули, аби терор став інструментом підкорення.

Найбільших втрат зазнали українські села – основа національної культури та ідентичності. У деяких районах вимерла половина населення. Особливо страшною була смертність серед дітей – покоління, якому не дали вирости й жити у власній країні. Голодомор завдав українській нації рану, наслідки якої відчуваємо й сьогодні.

Протягом десятиліть радянська влада приховувала правду: забороняла фіксувати факти смертності, знищувала документи, переслідувала свідків. Та світ дізнався правду завдяки журналістам, дослідникам, українській діаспорі й усім, хто не змирився з мовчанням. Сьогодні Голодомор визнано актом геноциду проти Українського народу в понад 30 країнах світу та низці міжнародних організацій.

Сьогодні, коли українці знову борються за свободу та саме право на життя, пам’ять про Голодомор набуває нового сенсу. Сучасна російська агресія використовує ті самі інструменти – терор, блокади, депортації, удари по цивільному населенню та спробу знищити українську ідентичність. Як і тоді, українці стоять і захищають свою державу, культуру, мову і майбутнє.

О 16:00 за Києвом ми об’єднаємося в загальнонаціональній хвилині мовчання.

І з настанням темряви запалимо свічку пам’яті – вдома, в офісі, у вікні, де б ми не були. Кожне полум’я – це голос, що каже: ми пам’ятаємо. Ми не дозволимо повторити злочин.

Де б ти не був – запали Свічку пам’яті.