• A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
  • Українською
  • Azərbaycan
Початок збройної агресії Російської Федерації проти України: світ пам’ятає
Опубліковано 19 лютого 2021 року о 13:46

(стаття Посла України в Азербайджанській Республіці Владислава Каневського)

Після відновлення незалежності у 1991 році Україна впевнено розпочала свій рух у напрямі політичного, економічного, та культурно-гуманітарного розвитку, утвердження верховенства права та побудови держави за принципами свободи та демократії.

Якщо для багатьох країн такий рух є природнім і не викликає подиву, то в очах агресивного сусіда - Російської Федерації - обраний Україною вектор став неприйнятним, оскільки така архітектура побудови української державності зводить нанівець імперіалістичні наміри Кремля, зокрема, повернення під повний тоталітарний контроль держав колишнього Радянського Союзу.

Багато років Росія позаяк намагалася контролювати та впливати на  політичні настрої офіційного Києва, а коли Україна остаточно визначилася зі своїм проєвропейським вектором зовнішньої політики, Москва застосувала «мову зброї та насилля».

20 лютого 2014 року – день, коли сусідня країна, Російська Федерація, розпочала реалізацію підступної, ретельно спланованої військової операції із захоплення суверенних територій України. Окупація Кримського півострова – лише проміжний етап, що мав наблизити Росію до кінцевої мети – знищення України як суверенної держави.

Демократичному суспільству навіть складно було уявити, що у час, коли увесь світ консолідується задля вирішення спільних глобальних проблем та подальшого розвитку людства, хтось може нехтувати фундаментальними принципами міжнародного права, окуповуючи території сусідніх держав.

Реальність виявилася набагато жорстокішою – вторгнення російських окупаційних військ в українські міста та села АР Крим, Луганської та Донецької областей несло з собою смерть та суцільне руйнування та розграбування захоплених територій.

Азербайджанці, як ніхто, можуть уявити цех жах: ще сьогодні ти живеш у власному будинку, збираєш дітей до школи, йдеш на роботу, ввечері з сім’єю обговорюєш плани на вихідні, а завтра змушений тікати від окупації, залишаючи зі сльозами в очах своє майно, рідну оселю і землю, де ти народився та виріс.

Під час російської окупації, багато українських сімей, які проживали в АР Крим, були змушені поспіхом виїхати на материкову частину України, інші – стикнулися зі сумною альтернативою: визнати окупаційну російську владу або залишити рідний дім у пошуках кращого життя. Чи не для всіх мешканців півострова цей вибір був і залишається складним, для багатьох – це був вибір без вибору. Були й ті, хто спочатку підтримував окупацію та вірив у те, що «руський мир» принесе достаток і благополуччя. Проте, зовсім скоро російська казка завершилася: замість обіцяних «російських пряників», кримчани отримали поліцейські та армійські батоги, повну невизначеність у своєму майбутньому, а також перспективи, що їхні діти можуть поїхали просувати імперські інтереси Кремля у Сирію, Лівію та інші гарячі точки планети.

Російська окупація півострова призвела до нової масштабної хвилі утисків корінного народу – кримських татар. Так, 26 квітня 2016 року Верховний суд тимчасово окупованого Росією Криму заборонив діяльність представницького органу кримських татар – Меджлісу. Цим рішенням РФ порушила Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Декларацію ООН про права корінних народів.

Усі, хто так чи інакше ідентифікував себе як українець, хто приховано чи відкрито засуджував дії РФ, піддавалися утискам та репресіям. Фізичне насилля, сфабриковані звинувачення, арешти, ув’язнення - усе це стало повсякденною практикою для російської злочинної влади у Криму. На жаль, ця тенденція продовжується і сьогодні.

Незаконне позбавлення волі, політично вмотивоване кримінальне переслідування, переслідування за релігійною ознакою, нелюдське поводження із затриманими, катування, примус до отримання російського громадянства та депортація з півострова за відмову його отримувати, обмеження освіти іншими мовами, ніж російська, обмеження вільного пересування кримчан на материкову частину України тощо – такі реалії життя в окупованому нині Криму.

Створені на тимчасово окупованих територіях України незаконні органи влади РФ продовжують свавільно розпоряджаються державним майном України та майном українських громадян, що знаходиться на цих територіях. Варто лишень згадати, як загальновідомий на пострадянському просторі міжнародний дитячий центр «Артек» у 2014 році було привласнено, іншими словами – вкрадено, окупаційною владою РФ, а в грудні минулого року «з молотка» пішов український концерн з виробництва вина «Масандра». Таких прикладів можна навести багато, але ці втрати економічного характеру неспівмірні з втратами людськими!

20 лютого 2014 року не просто дата початку збройної агресії РФ проти України, це день, коли своїми діями РФ позбавила український народ спокійного та мирного життя. Цей день увійшов у сучасну історію, як день руйнування встановленого світового правопорядку та цивілізованого розвитку людства, що було запроваджено після закінчення Другої світової війни.

Але ми, українці, як і азербайджанці, знаємо, що правда на нашому боці. Азербайджанці десятками років чекали, як азербайджанський прапор знову замайорить в окупованій Шуші. Так і ми віримо, що настане той день, коли прапор України гордо розвиватиметься у звільненому Севастополі, тому що Крим – це Україна!


Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux