Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

Так, російський державний переворот під назвою «Велика Жовтнева революція» 1917 року зазнав поразки у Києві. Натомість створення Української Центральної Ради (парламенту) та держави Українська Народна Республіка надзвичайно дратувало тодішню більшовицьку Росію.

Спочатку, з метою провокування політичного розколу в тодішньому українському суспільстві та передумов для громадянської війни зусиллями Москви було створено «червоний уряд» зі столицею у Харкові. У грудні того ж року російській більшовицький уряд направив ультиматум Українській Центральній Раді, яка відхилила усі вимоги і звинуватила росіян у розпалюванні ворожнечі. Проти ленінського ультиматуму протестували навіть українські більшовики у Центральній Раді, які запевняли, що ленінський ультиматум – це непорозуміння.

Вже 7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ проти України. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада своїм ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Вранці 29 січня у бою під станцією Крути (сучасна Чернігівська обл., 130 км від Києва) зійшлися, з одного боку, українська молодь, яка захищала свою незалежну державу, а, з іншого – послані більшовицьким вождем Леніним балтійські матроси, червоноармійці з Москви, Петрограда, Пскова, Смоленська тощо. За даними істориків, жодних власне українських більшовицьких військ під Крутами не було.

До вечора 520 українських вояків, юнаків і студентів, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою, відбивали атаки 4-тисячного більшовицького загону. Після того, як українські бойові втрати склали близько 300 убитих, поранених, полонених, командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) катували, а потім стратили. Наймолодшим було по 16 років.

Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі в столиці Української держави.

Пізніше, в радянські часи могили полеглих під Крутами було зруйновано, й десятиріччями їх самопожертва або замовчувалася, або обростала вигадками.

Лише після здобуття Україною незалежності відкрилася правда про подвиг героїв Крут, які стали символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність, а у 2006 році на станції Крути було відкрито Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

Як сказав відомий український історик, професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка В.Сергійчук, імперська, а потім і більшовицька Росія «сотні років викидала з нашої історії Івана Мазепу, десятки років не давали згадувати крутянських героїв, Симона Петлюру, тих же Степана Бандеру і Романа Шухевича. Забороняла говорити про Голодомор… І чим це все закінчилося? … Україна вічно вшановуватиме тільки своїх героїв».